Сашо, дякую що знайшла час і погодилась поспілкуватися. І моє перше запитання: як ти думаєш, що лежить в основі бажання допомогти іншим?

Я вважаю, що бажання допомагати є одним з визначних ознак дорослої, зрілої особистості. Це абсолютно нормально та природньо. Припускаю, що у багатьох це працює схожим чином. Я ж роблю все, що можу, по змозі.

Цікаво, це закладено з дитинства? Чи ми повинні здобути цю якість дорослішаючи? Чи є у тебе спогади з дитинства, пов'язані з допомогою іншим?

Так, це мабуть тема для окремого дослідження. Але спогади справді є. Найперший: я, трирічна, йду біля моря по смузі прибою і фізично відчуваю біль медуз, які викинулися на берег штормом і не мають жодного шансу вижити під палючим сонцем. Я підіймаю їх і кидаю назад, в море. Не знаю досі, чи здатні ці створіння відчувати будь-якого роду страждання, але тоді я собі яскраво уявляла і не могла просто так взяти і залишити їх без допомоги.

А ось в шкільному віці до мене прилипло прізвисько "сестра милосердя", однокласники висміювали мене за схильність допомагати. Шкільний булінг, нічого нового - якщо знайшли місце, куди вжалити якомога боляче, обов'язково цим скористаються.

Коли ти вперше стала донором?

В 19 років, хтось зі знайомих попросив. Регулярно я почала це робити після народження дитини.

Хочу ще поділитися своєю системою прийняття рішення, коли маю намір здати кров. Безпечно це робити один раз на 3-4 місяці, якщо це цільна кров, і один раз на місяць, якщо це тромбоконцентрат. Напередодні важливо оцінити свій стан, адже здача крові не повинна бути собі на шкоду, і краще оминути подвиги. Якщо "завал" на роботі, погане самопочуття - краще перенести.

Розкажи детальніше, як прийшло розуміння того, навіщо це тобі потрібно?

Почалося все з того, що моя дитина страждала на астму і у неї ставалися напади задухи, коли вона не могла зробити вдих - такі стани розвиваються дуже стрімко. Швидка їде 15 хвилин, а зупинка дихання може наступити за 4. Щоби подолати внутрішню паніку, страх втрати дитини, я придумала таку собі "угоду зі Всесвітом" - нехай з дитиною все буде добре, нехай переживе напад і я пожертвую натомість іншій дитині, яка потребує лікування або підтримки. Так у моєму житті з'явився фонд "Таблеточки". Після чергового нападу я пожертвувала достатньо велику суму грошей, аби жодна мама не зіштовхнулася з тим, що вона безпорадна.

Так продовжувалося певний час, доки на одній із сесій з психотерапевтом я не усвідомила цей процес і вирішила його переосмислити. Я повинна допомагати, але вже на іншому рівні: щомісячно жертвувати фонду, на постійній основі. Зараз я жертвую всі гроші, подаровані мені на День народження, і скільки можу, додаю від себе. Адресно на паліативну допомогу. Фонд "Таблеточки" дає змогу вибрати, на які потреби жертвувати. Тепер у мене з'явилося стійке переконання: якщо я можу допомогти - я повинна це зробити!

Де ти дізналася про можливість стати донором кісткового мозку?

У Facebook, з посту Супрун. Це приватна організація "Реєстр донорів кісткового мозку", яка допомагає знайти донора, що не є родичем. Тоді я перейшла на сторінку організації, заповнила анкету. Перед тим, як допомогти комусь, ти знайомишся з цією людиною. Потім поштою надсилають набір спеціальних щіточок, якими потрібно провести по внутрішній стороні щоки, запакувати та відправити назад.

Зараз здивую: такий донор просто здає кров, мова не йде про будь-якого роду пункції, операції або надскладні історії. Так ось, якщо станеться збіг ДНК і ти взмозі здавати кров як донор, то можеш стати донором кісткового мозку. Єдине обмеження - вік до 35 років. У мене залишилось небагато часу, щоб допомагати, але сподіваюся, мені випаде така нагода.

Це відрізняється від звичайної здачі крові в ролі донора?

Так, інший принцип. За декілька днів до здачі необхідно приймати спеціальний препарат, який відчужує клітини кісткового мозку в кров. За об'ємом - це 4% від твоїх кісткових клітин. Сама процедура здачі крові триває близько 4 годин, адже кров переганяють через дифузор, щоб відсіяти клітини кісткового мозку, і вливають її тобі назад.

Дивовижно. Впевнена, якщо розповсюдити таку інформацію, з донорами було б менше проблем. Багато хто про такий вид донорства навіть не чув. Цікаво, чи висловлюють тобі подяку та чи важлива вона тобі?

Так, звісно важлива. Я часто здаю кров з сервісом "Середи в Охматдиті". В цей час присутні волонтери, які намагаються зробити перебування донора в лікарні максимально комфортним. Цю просту турботу важливо відчувати. І після здачі крові подякують, як і самі волонтери так і медсестри, лікарі, навіть співробітники реєстратури. Це важливо чути.

А пам'ятаєш, коли вперше пожертвувала гроші на благодійність?

Так, добре пам'ятаю. Років сім тому в Facebook побачила ініціативу про збір коштів на дах Охматдиту. Тоді це був довгобуд, який ніяк не могли закінчити, і мені дуже захотілося пожертвувати якусь суму грошей. А в мене якраз у той час наближався День народження, і за традицією, я мала в офісі накривати стіл. Так от, я підрахувала: якщо не витрачати ці кошти, то зможу перевести у фонд хорошу суму, додавши все те, що подарують колеги, плюс частину своїх заощаджень. Напередодні напекла мафінів і, прийшовши в офіс, написала всім колегам лист, розказавши про своє рішення. Це був мій перший нестандартний День народження і перша пожертва.

Чи були ще випадки благодійності, які тобі запам'яталися?

Так, є кілька таких історій. Ось, кілька років тому брала участь в ініціативі "Подаруйте новорічні подарунки тим, кому вони потрібніші". Я взяла на себе багатодітну сім'ю з дітьми-сиротами, які не дочекалися батька з АТО. Домовилась зі своїм чоловіком, що ту суму, яку ми мали виділити одне одному на подарунки, ми повністю перерахуємо на цю сім'ю. Потім я зв'язалася з мамою цих трьох діток: вона написала, що одному потрібне взуття, а іншим одяг і ще щось. Але потім додала, що по-справжньому діти давно не розважалися. І от якби ми могли організувати похід в Lavina Mall...

Тоді я цій мамі говорю: давайте я вам перерахую кошти на картку, і ви зможете провести такий день, який самі захочете, аби дітками справді сподобалося.

Це був значущий момент, коли я перерахувала цю суму грошей. Я цілком розуміла, що мене ніякий подарунок не чекатиме під ялинкою, але грів той факт, що діти абсолютно точно в подарунок отримають яскраві враження.

Якою ще історією можеш поділитися?

Є дуже зворушлива історія про онкохворого хлопчика, який продавав сніговика зробленого своїми руками, аби назбирати гроші на лікування. І я його купила. Точніше, я просто відправила гроші і навіть не розраховувала, що мені справді вишлють сніговика.

І деякий час потому мені прийшов лист з проханням прислати фотографію, щоби люди змогли поділитися цією історією на просторах Facebook. Але потім я зрозуміла, що хочу зробити щось більше для цього хлопчика і його сніговика, аніж просто відправити фото. Ця історія сама по собі підкуповує, що хлопчик прагнув якось сам заробити грошей, попри свій діагноз. І я зняла мініфільм про сніговика, про його життя після покупки. Що він не просто добре себе почуває на новому місці, але ще й має нового друга.

Чому "Таблеточкам" ти жертвуєш саме на паліативну допомогу?

Психологічно люди більш схильні жертвувати гроші на ті проєкти, коли можна вилікувати і врятувати, коли є надія. Ми часто це бачимо: зберімось всім світом і врятуємо цю людину, аби він чи вона змогли продовжувати жити. Це правильно, і повинно так бути. Але нажаль, достатньо багато випадків тяжких хвороб, коли рано чи пізно настане смерть. І я можу вплинути на цей період, щоб він був настільки комфортним та гідним, наскільки це можливо. Щоб сім'ям цих дітей допомагали психологи, медичний персонал, соціальні працівники. Також я розумію, що основна частина людей не готова жертвувати на такі цілі.

Якби у тебе було три бажання, що би ти хотіла?

По-перше, хочу, аби Україна стала як Швейцарія, в питаннях переробки сміття: щоб ми його вміли настільки ефективно перероблювати, аби закуповувати з інших країн. Вірю, що ініціативи по переробці сміття множитимуться, і усвідомлення людей, відповідно, виросте.

По-друге, щоб люди не боятися допомагати, могли перебороти речі, які їх відштовхують та лякають. Речі, про які не хочеться думати, а просто забути і швидше пройти повз. Ми маємо таку дуальність, коли віддати іграшки чи одяг в дитбудинок - це Ок, а допомогти купити знеболювальні препарати, щоб людина могла померти без мук - це не Ок. Від цієї реальності хочеться втекти всіма фібрами душі і вдавати, що її не існує. Гуманні речі повинні бути постійними, а не сезонними.

По-третє, щоби люди були добріші один до одного, щоб цьому вчилися і усвідомлювали, що така підтримка потрібна.

Яка допомога тобі була б корисною?

Хороше запитання! З одного боку, це прояв зацікавленості до мого внутрішнього комфорту, і з іншого, змушує задуматися про свої потреби та проблеми. Звісно, я також потребую допомоги, дуже часто в комунікації. Щоб хтось допоміг зрозуміти себе, інших людей, поспівчував в моменти втоми та безресурсності. Про таку допомогу я прошу і досить часто її отримую.

Сашо, дякую за розмову. Цікаво було поспілкуватися з тобою. Бажаю, аби ти була в ресурсі і стані підтримувати інших.

Дякую, що послухала. Я бажаю успіхів вашому проєкту! Вірю, що потрібно розповсюджувати промені добра, промені підтримки, які ми можемо надати і просто поговорити про те, як ми можемо допомагати іншим людям. Часто досить небагато треба, аби допомогти.